Патрон - Василь Симоненко

Читаючи поезію та короткі оповідання Василя Симоненка, відразу легко зрозуміти чому вже років тому, наш курінь вибрав цього молодого поета на патрона Побратимів. Коли наші основоположники зібралися першу раду радити, вони мали глибоку віру у свої причини чому потрібно було засновати новий старшо-пластунський курінь. Між ними, одна з найважніших була ідея святкувати унікальність кожної особи, і то надзвичайної особи, обдарованою сильним духом безкомпромізового змагання на всіх верствах свого життя. Василь Симоненко так і змагався підчас свого короткого життя, чуючись самим, ізольованим посеред самих ворогів, та його передчасна смерть стоїть доказом страшній силі його слів у ворожих очах. Залишились нам лиш його твори, продукти тої спеціяльної зброї якою він потрафив налякати Хрущова уряд, і також підперти загальний рух усіх шестидесятників. Його творчість є ясною вказівкою всім членам нашого куреня, яка описує нашу мету чутливими, зворушливими словами. 

При смерті Сталіна 1953 р., Ні кіта Хрущов, вступивши на його місце, проголосив боротьбу в Сов`-етському Союзі щоби викінчити "культ особи." Хоча українські письменники вважали смерть Сталіна яко знак полегшення літературної цензури, ця нова ціль Хрущова ставилася зовсім проти ідей Симоненка. Син колгоспників, він вже від молодого ненавидів нудне, безнадійне життя людей поміж якими він виростав. У таких віршах як "Ти знаєш що ти ? людина," Симоненко виявляє себе апостолом свободи духа, та правди слова. У вірші "Я" він пише: "Бо в кожного я є своє ім"я, ha всіх не нагримаєш грізно, Ми?це не безліч стандартних я, А безліч всесвітів різних." Тут виразно бачимо ту саму пошану до індівідуальности яку наш курінь також старається шанувати у всіх своїх членах. Курінь Побратимів був створений якраз тому щоби всі ті пластуни котрі є обізнані із своїми індівідуальними силами могли мати якийсь спільний зв"зок, для змоги співпраці. На жаль, у віршах Симоненка показується жалоба самотности, бо для нього не існувала така група близьких приятелів спільної думки. У записках свого щоденника, Симоненко нарікає що не має на цьому світі "духивні рівні," мабуть з одним висмком, А. Г. /Алли Горської/, за яку він згадує: "Особливо легко вирізалося взаєморозуміння між нами." Так сильно впливав на нього цей б брак духового спілкування що він його описав у свойому вірші "Самотність" такими словами: 
"Залпи відчаю рвуться з горла, Гуркотять у байдужу даль: ? Пошли мені, Боже, хоч ворога, Коли друга послати жаль!" 

Знаємо тепер що Василь Симоненко мав досить ворогів, які в кінці спричинили його передчасну смерть. 
Наскрізь цілої творчости Василя Симоненка, ще одна тема появляється яку ми приєднали до мети нашого куреня, а це любов до своєї батьківщини. Це не тільки частина пластової присяги, але кожному Побратимові керуючим чинником продовжування праці як і в Пласті, так і в загальному українському світі. І тепер, в двадцятиліття смерти нашого патрона, вся творчість Василя Симоненка вказує нашому куреневі чим ? ясніше в котрі сторони ми повинні вкладати наші енергії на найбільшу користь майбутньому Пласту та України.